Вивезення скарбів українського народу: дивимось у корінь проблеми

На тлі подій, що останніми рока-ми і до сьогодні відбуваються в Україні, питання про музейні скарби, які вивезені закордон, видається неважливим, другорядним, а для когось навіть цинічним. На сьогодні, пріоритетом та головною ціллю нашої країни є завершення війни на Сході та повернення наших Героїв додому. Адже цінність людського життя – понад усі інші коштовності цивілізованого світу.

Проте, як подивитися глибше, саме у корінь проблеми, вивезення та привласнення іншими країнами наших музейних коштовостей, то можна збагнути, що ця тема лягає у пласт фундаментальних цінностей збереження та відбудови національної самобутності українців.


Україна є незалежною країною вже 28 років, проте, історики, етнографи та експерти з питань національної культури б’ють на сполох, адже й досі ми не маємо сформованої та дійсно всенародної національної ідеї, що перешкоджає самоідентифікації та згуртованості українців. А це й не дивно! Вивчаючи історію, бачимо, що наша країна століттями боролася за свою незалежність, довгі роки перебувала під окупацією, що не могло не залишити слід в підсвідомості цілого народу… Українські книжки, вистави українською мовою та й мову загалом забороняли. І це найкоротший перелік тих заборон, які нашому народові роками нав’язували страх етнічної самоідентифікації, що й призвело до сьогоднішньої найбільш болючої проблеми: українці не є згуртованими, не відчувають себе єдиним народом, і ця наша слабкість призвела до розколу країни, дозволила чужинцям з легкістю зманіпулювати нами, роз-сварити та нав’язати думку, що ми – не єдиний народ.


Скарби, що походять з далекого минулого, з культур народів, що жили на теренах України тисячі років тому та є нашими історичними предками – етнічна, культурна спадщина українців. І ми розглядаємо ці скарби не з точки зору їх ринкової ціни, а як народні ідеологічні атрибути, що несуть в собі історичну та культурну пам’ять з життя та побуту наших предків; саме вони є ключем до відновлення самобутності та самоідентифікації українського народу.


Дорогоцінні атрибути нашої давнішньої культури вивозили з України роками. Ще у 1990-тих роках Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей викрила факт вивезення близько 1917-го року до Росії неймовірної кількості історичних скарбів, що були надбанням нашого народу. Ростислав Шмагало, експерт з мистецтвознавства подає такі цифри: «…до музеїв Москви і Петербурга потрапили 63 колекції лише скіфського золота і скарбів Північного Причорномор’я. А ще ж 158 колекцій ранньослов’янських скарбів. Із них лише скарб із села Мала Перещепина − це 25 кілограмів золота і 50 кілограмів срібла». Варто зазначити, що найбільше вивезення виробів з цінних металів, картин, археологічних знахідок та такого іншого з нашої країни відбувалося в 1920-1930-тих роках, що символічно збігається з геноцидом, репресіями та Голодомором.


Ще однією хвилею вивезення цінностей з України були часи Другої світової війни, коли музейні скарби було евакуйовано до східних районів СРСР. А під час Другої Світової Війни до Радянського Союзу (проте не до самої України) було передано з Німеччини більш, ніж 534 тисячі різноманітних культурних цінностей, 350 тисяч з яких, на думку німецького дослідника «трофейного мистецтва» професора Вольфгана Айхведе, походили саме з нашої країни.


Надалі, вивезення цінностей було більш витонченим – їх забирали на всесоюзні виставки. А після закінчення цих заходів їх не повертали назад, а залишали у фондах Московських та Петербурзьких музеїв. Крім того, на сьогодні, відомим є факт вивезення виробів з дорогоцінних металів, каміння, історичних атрибутів до Росії як археологічних знахідок. Лише за 1971-1981 роки, за даними Інституту Археології Академії наук України, з нашої країни вивезено близько 750 колекцій під виглядом таких знахідок.

З найвідоміших цінностей, що сьогодні перебувають на території країни-агресора – Сабатинівський човен (за однією з версій датується І-II тис. до н. е.),

Зрубчанський ідол – скульптура IX століття, одна з рідкісних пам'яток слов'янського язичницького культу, Бородінський скарб, у складі якого вироби із золота, срібла, бронзи та рідкісних порід нефриту (датується II тис. до н.е.), Медаль Василя Костянтина Острозького − золота лита медаль XVI століття із портретом князя Василя Костянтина Острозького та багато іншого.


На жаль, подібні грабунки культурної спадщини не залишилися далеко в минулому. Ще до окупації Криму країною-агресором – Росією на виставку в Нідерландах було відправлено неймовірно коштовну, як з погляду історичної, так навіть й ідеологічного, колекцію скіфського золота під назвою «Крим. Золотий острів у Чорному морі». Анексія півострова послужила приводом для суперечок – кому ж належать ці скарби? Проте у 2016 році суд Амстердаму ухвалив рішення, яке свідчить про приналежність колекції саме Україні, адже Крим не є суверенною державою, а отже – не може претендувати на ці коштовності як на культурну спадщину.


Наразі, російські археологи й досі ведуть розкопки в Криму та вивозять знахідки з його території. Евеліна Кравченко – начальник Інкерманського загону Севастопольської археологічної експедиції наголошує, що: «згідно з міжнародними норма-ми ‒ й етичними, і законодавчими ‒ всі археологічні артефакти, знайдені на тій чи іншій території, мають залишатися там. Відповідно до законів України й АРК, всі археологічні знахідки заборонені до вивезення з території півострова».


Сьогодні небайдужі до куль-тури та історії нашого народу активісти, Український національний комітет ІКОМОС, Національна комісія України у справах ЮНЕСКО та ін. звернулися напряму саме до ЮНЕСКО, сформували звернення щодо незаконності таких дій країни-агресора, що дає нам надію на припинення таких незаконних розкопок та їх вивезення, а також на повернення нашої історичної спадщини. Крім того, неабияку радість та надію на краще майбутнє викликає така зацікавленість, активність наших організацій у цьому питанні, адже небайдужість та усвідомлення проблеми – вже великий крок на зустріч до повернення наших історичних, культурних, священних цінностей.


Тож маємо боротися за відновлення духу єдиного, сильно-го, незламного українського народу, повернути все, що по праву належить нам!

Влучними тут є слова Р. Шмагало про необхідність боротьби та повернення наших музейних скарбів: «Передовсім це наш ідеологічний і духовний фундамент, без якого ми є тільки територією. Тоді за що воюємо?»


Допис Марії Дорош для газети «Громада»


Recent Posts

See All

ДИСКУСІЯ МІЖ УКРАЇНЦЯМИ: КОЛИ Ж СВЯТКУВАТИ РІЗДВО – 7-ГО СІЧНЯ ЧИ 25-ГО ГРУДНЯ? | Марія Дорош

Різдво Христове – одне з найбільш теплих та радісних свят як для усього світу, так і для українців зокрема. Саме це свято збирає разом родини з року в рік, та саме у цей день найближчі один одному люд

DONATE

Copyright © 2019 HROMADA in San Francisco
All rights reserved