КАРАНТИН І БАЙДЕН | Віталій Портников

Ви можете прочитати цю статтю англійською перейшовши за посиланням |


Кінець травня в Україні - час, коли почалися поступові послаблення карантину. 25 травня, після більш ніж двох місяців відсутності, запрацювали метрополітени у Києві, Харкові та Дніпрі. Саме припинення роботи метро стало найбільш виразною прикметою нових правил життя, які почалися в Україні у зв'язку із епідемією коронавірусної інфекції. Однак, точно так, як закриття метро стало індикатором нового складного життя, його відкриття показало, що так просто повернутися до періоду до епідемії не вдасться.


Коли влада оголосила про відкриття метрополітену, мер Києва Віталій Кличко говорив про необхідність подолати транспортний колапс в українській столиці. Київ, дійсно, тепер з ранку до пізнього вечора простоює в заторах. Однак, можна було побоюватися іншого колапсу - у відновленому транспорті. Адже, рішення про закриття наземного транспорту ухвалювалося після спроби впровадження карантинних правил. І в результаті жителі Києва буквально проривалися у тролейбуси та автобуси, навіть виганяли контролерів з салонів. Саме тоді влада вирішила зберегти тільки пересування транспорту за спеціальними перепустками.


Але що мало статися тепер, коли знову вирушили в дорогу метрополітен та наземний транспорт? Як багато людей захочуть ним скористатися? Що буде із соціальною дистанцією? Ці питання багато хто ставив з очевидним побоюванням, тим більше, що зовсім недавно ми бачили репортажі з Москви - у російській столиці метрополітен не зупинили, але організували поїздки за спеціальними перепустками. І отримання цих перепусток обернулося справжнім колапсом, порушенням всіх правил - куди більш серйозним, ніж святкування Великодня. Що ж буде у нас?


Але нічого не сталося. У перший і наступні дні роботи метрополітену у Києві на станціях і у вагонах було незвично мало людей. Напівпорожніми ходили і тролейбуси, автобуси і трамваї. А транспортний колапс тривав, машин не поменшало.


І це ще раз підтвердило просту істину. Одна справа - масові заклики до влади якомога швидше скасувати обмеження і «запустити» економіку, яка зупинилася під час карантину. І зовсім інше - особисте відчуття безпеки, яке нікуди не зникає. Хочеться, звичайно, щоб економіка запрацювала і можна стверджувати, що епідемія не є такою небезпечною - але при цьому щоб ризикували інші, а я поки що залишуся вдома або поїду в офіс на своїй машині.


Зрозуміло, що через якийсь час ситуація почне змінюватися - хоча це буде залежати від статистики коронавірусу в Україні і у світі, і від довіри до влади. Але те, що ось так просто повернутися у ситуацію до карантину не вдасться не тільки через об'єктивні економічні закони, а й у зв’язку із змінами у самій свідомості людей, змінами у самому відчутті безпеки, ясно вже сьогодні.


Однак, послаблення карантину – це одночасно і «повернення» політики. І може виявитися, що головною подією травня ми будемо згодом вважати не епідемію коронавірусу, а скандал навколо оприлюднення розмов колишнього українського президента Петра Порошенка із колишнім віце-президентом США Джозефом Байденом. Україна знову, як і вісім місяців тому, стала фактором у американському політичному житті. Причому цього разу – у розпалі передвиборчої кампанії у США.


У першому скандалі американського президента Дональда Трампа звинувачували в тому, що він чинив тиск на свого недосвідченого у політиці українського колегу, в обмін на військову допомогу чекав від нього відновлення розслідування проти сина колишнього віце-президента США, який брав участь в роботі однієї з українських фірм. Через вісім місяців Джозеф Байден вже реальний конкурент Трампа, причому претендує на перемогу, а не тільки на участь у виборах. А Печерський суд української столиці, який не раз виконував «побажання» влади, вимагає від Генеральної прокуратури країни почати розслідування вже не проти сина Байдена, а проти самого Байдена за неправомірне втручання в управління Українською державою.


Приводом для звинувачень стала поява записів, на яких нібито колишній президент України Петро Порошенко спілкується із Байденом і тодішнім державним секретарем США Джоном Керрі. Як і буває з такого роду записами, учасники розмов заявляють про те, що записи є змонтованими. Але навіть у цьому випадку знайти в бесідах будь-які сліди особистої зацікавленості важко. І Порошенко, і Байден, і Керрі обговорюють державні питання – що вигідно відрізняє бесіди від знаменитої стенограми розмови Трампа і Зеленського, під час якої американський президент не приховував, що йому потрібно, а український – обіцяв зайнятися розслідуванням проти сина Байдена, просив про «додаткові матеріали» і хвалився «своїм» генеральним прокурором. Більш того, щодо найбільш скандального епізоду розмови Порошенка і Байдена – про необхідність відставки тодішнього голови прокуратури Віктора Шокіна, якого у Вашингтоні вважали корупціонером – взагалі немає новини. Байден розповідав про цю розмову публічно і пишався тим, що змусив українське керівництво боротися із корупцією.


Проте, після того як розмови оприлюднив депутат Андрій Деркач – спостерігачі в Києві роками говорять про його московську чекістську освіту і вважають людиною, що має зв'язки у колах російських силовиків – почалася справжня пропагандистська кампанія. Генеральний прокурор Ірина Венедиктова, найближча співробітниця Володимира Зеленського, негайно почала розслідування проти Петра Порошенка. Сам Зеленський на прес-конференції наголосив, що його попереднику можуть бути пред'явлені звинувачення в державній зраді. Ну, а коли Печерський суд додав до справи ще й Байдена, стало ясно, що справа зовсім не тільки і не стільки в Порошенку, але і в прагненні допомогти президенту Трампу переобратися.


І це, звичайно, ведмежа послуга і Трампу, і Україні. Трампу – тому що якщо українському розслідуванню буде дано хід і його не спустять на гальмах, американському президентові доведеться відбиватися від звинувачень в тому, що він використовує Україну для втручання у американські вибори. І це після того, як тема російського втручання у вибори залишалася у мейнстрімі американської політики кілька років поспіль. І після того, як багато хто у команді Трампа намагався перевести «стрілки» з Росії на Україну, переконував, що це Київ втручався у американські вибори – зокрема, коли було висунуто звинувачення проти колишнього керівника передвиборчого штабу Трампа й багаторічного політтехнолога Віктора Януковича Пола Манафорта. А що ж тоді зараз? Знову Україна – але вже на боці іншої команди?


Для України це «ведмежа послуга», тому що Київ зараз всерйоз ризикує тією традиційною двопартійною підтримкою на Капітолії, якою Україна завжди пишалася. Влаштування розслідування проти кандидата у президенти США у зв'язку з його службовими розмовами, можливо –змонтованими і сфальсифікованими – перетворює Зеленського на ворога демократів і навряд чи залишить його великим другом багатьох республіканців – адже втручання у вибори не подобається нікому. Навіть якщо Трамп переможе, американському президентові потрібно буде відійти від України на максимально далеку відстань, щоб будь-які жести стосовно Києва не були розцінені як плата за компрометацію Байдена. Ну, а якщо переможе Байден – він сто разів подумає про що йому говорити по телефону із Зеленським.


При цьому незрозуміло, звідки стався витік, звідки виявилися записи у Андрія Деркача. З Москви, чиї спецслужби вирішили вбити навіть не клин, а осиковий кілок у американсько-українські відносини. Або... з Києва, чиї спецслужби вирішили «допомогти» президенту Зеленському у прагненні зробити «ведмежу послугу» президенту Трампу.


Однак, як би там не було, український президент виявився – тепер з власного бажання – втягнутий у жахливу провокацію, ціна якої для України може виявитися занадто високою.


Про цю ціну говорять і в Україні, і у Сполучених Штатах. В обох країнах вже з'явився цілий ряд публікацій, автори яких пояснюють, які ризики виникли у взаєминах США і України. Група українських громадських діячів виступила зі спеціальним зверненням, в якому закликає «американський політикум розрізняти позицію нової України, яка виступає за єдність Заходу і діє для об'єднання світової демократії, і тих сил, які прагнуть перетворити політичні процеси у нашій країні на токсичний привід для розбрату серед наших партнерів». Серед тих, хто поставив свої підписи під цим документом – три колишні посли України в Сполучених Штатах. А семеро колишніх послів Сполучених Штатів в Україні, від першого посла Романа Попадюка і до останньої очільниці дипломатичного представництва Мері Йованович, звернулися із власною заявою. Досвідчені дипломати стверджують, що їх «вражають спроби втягнути Україну у внутрішні політичні процеси в Америці у контексті майбутніх виборів президента США у 2020 році. Ці зусилля сприяють помилковому і токсичному наративу, який не має підстави у реальності американсько-українських відносин, може послабити відносини між США і Україною та внести розкол між двома країнами. Це не відповідає інтересам жодної з країн».


Залишається тільки зрозуміти, чи здатна українська влада оцінити серйозність і сигналів зі Сполучених Штатів, і суспільних настроїв у своїй країні, зрозуміти рівень ризику. Поки що ніяких прикмет здорового глузду в офісі Володимира Зеленського, на жаль, не спостерігається.

DONATE

Copyright © 2019 HROMADA in San Francisco
All rights reserved