ПРИСТРАСТІ МІСЦЕВИХ ВИБОРІВ | Віталій Портников



Зараз, коли читач знайомиться із цим текстом, вже відомі, принаймні, попередні підсумки місцевих виборів в Україні, і йде підготовка до другого туру виборів мерів у багатьох містах, де під час першого туру не вдалося досягти остаточного результату. Політичні експерти вже аналізують ці попередні підсумки, намагаються зрозуміти, якими будуть їхні наслідки для країни і кожного її регіону. З цієї точки зору в мене невдячна задача, тому що я пишу цей текст якраз напередодні голосування. Однак, факт залишається фактом: весь жовтень був часом підготування до місцевих виборів, часом виснажливої боротьби і величезної цікавості до цього голосування. Ці вибори в Україні багато хто з спостерігачів називав справжнісіньким референдумом. Але не тим опитуванням, який напередодні виборів несподівано запропонував провести президент Володимир Зеленський, а референдумом по довірі діючій владі. Адже, це буде перше голосування, яке проводиться в час, коли постійно знижуються рейтинги президентської партії «Слуга народу» і самого Зеленського. Можливо саме тому увагу до місцевих виборів у 2020 році не можна порівняти з тим інтересом, який проявлявся до них в недавньому минулому. Ну і ще, звичайно, тому, що внаслідок децентралізації місцеві й обласні ради і мери міст отримали набагато більші можливості, ніж дотепер. І це стосується навіть не політики, а грошей для розвитку регіонів, контролю за розподіленням коштів, за щоденним розвитком області, міста, села. Таким чином, посада мера, місце депутата обласної чи міської ради стала важливою метою для людей, які раніше взагалі не цікавилися регіональною політикою. І для тих, хто зрозумів, що робота у місцевій раді може стати реальним трампліном для старту загальнонаціональної політичної кар’єри. І для тих, хто хоче за допомогою регіональної політики повернутися до Києва. І для тих, хто вважає, що шляхом контролю за місцевою владою зможе захистити інтереси власного регіонального клану. Бачите, скільки інтересів водночас!


Саме тому, якщо простежити за тим, як проходила передвиборча кампанія ‒ і за напруженням пристрастей, і по вкладеннях в рекламу на телебаченні, у соціальних мережах і на вуличних бордах, і по спробах використовувати судові інструменти для відмови у реєстрації конкурентів, то можна подумати, що у країні змінюється влада. І вона дійсно може змінитися. Один з ідеологів партії «Слуга народу», депутат Верховної ради Микита Потураєв напередодні виборів визнав, що наступним кроком президента після місцевих виборів може стати розпуск чинного парламенту і оголошення дострокових виборів. Зрозуміло, це відбудеться тільки у тому випадку, якщо Зеленський остаточно позбудеться більшості в парламенті. Але за підсумками місцевих виборів це якраз і може статися.


Поразка партії «Слуга народу» негайно зробить її не надто цікавою для численних пристосуванців, які вирішили використовувати популярність Зеленського як своєрідний соціальний ліфт. І якщо ліфт перестає працювати ‒ то навіщо на ньому кататися? Крім того, на ці місцеві вибори недавні прихильники Зеленського вже йдуть двома колонами. Це не тільки партія «Слуга народу», а й нова партія «За майбутнє», яка однозначно орієнтується на олігарха Ігоря Коломойського і очолюється його близьким соратником Ігорем Палицею. І може статися так, що за підсумками місцевих виборів Коломойський захоче посилити вже існуючу групу «За майбутнє» у Верховній Раді за рахунок своїх депутатів-«слуг». А це остаточно змінить розстановку сил в парламенті і створить серйозні проблеми для президентського офісу.


Але проблеми у Зеленського будуть не тільки з Коломойським. Справа в тому, що в результаті втрати інтересу до «Слуги народу» перевагу у різних регіонах отримують різні політичні сили. Особливість цих виборів ‒ успішний старт місцевих партійних проектів, регіональних партій, які «допомагають» перемогти багатьом популярних мерам і зберегти за регіональними кланами контроль за обласними та міськими радами. А є і зворотній процес ‒ це коли загальнонаціональні партії перетворюються на регіональні і допомагають зберегти владу своїм лідерам, які раніше претендували на участь у політиці на Печерських пагорбах. В будь-якому разі це додає регіональній політиці величезного розмаїття і робить одну українську область політично не схожою на сусідню. Але регіональні партії поки що великої ролі у національній політиці не відіграють. А для тих партій, які претендують після цих виборів продовжити велику гру і пройти до Верховної Ради під час наступних виборів ‒ чергових або позачергових ‒ є дуже важливим саме той результат, який вони покажуть зараз. І якщо говорити про шанси загальнонаціональних партій, то на заході і в центрі країни успіху домагається насамперед «Європейська солідарність», партія п’ятого президента Петра Порошенка, що користується авторитетом у патріотичного електорату. А на сході і півдні України посилює свої позиції ОПЗЖ, партія колишнього глави адміністрації президента України Віктора Медведчука, який якраз напередодні виборів демонстративно зустрічався із російським президентом Володимиром Путіним і ділився з ним враженнями про черговий відпочинок в окупованому Криму. І виникає питання ‒ з якими політичними силами піде на співпрацю президентська партія, щоб зберегти вплив у регіонах? Як правило, представники «Слуг народу» намагаються не відповідати на це питання. Але якраз напередодні виборів депутат Олександр Качура, якого не раз звинувачували у співпраці з Віктором Медведчуком, однозначно заявив про майбутній союз «Слуг народу» з ОПЗЖ і виключив співпрацю з «Європейською солідарністю». А така позиція ‒ вірний шлях до суспільного розколу і остаточної втрати президентом і його партією популярності в західних і центральних областях України. Тим більш, що є не тільки слова депутата. Є так званий прецедент у Бердянську, де місцевий осередок президентської партії напередодні виборів вирішив об’єднати свої зусилля із партією «За майбутнє» та Опозиційним блоком. Опозиційний блок, звичайно ж, не Опозиційна платформа Віктора Медведчука. Ця партія орієнтується на олігарха Ріната Ахметова. Але по суті, це ті ж самі колишні регіонали, соратники Віктора Януковича. Якось дивно виходить, що партія Володимира Зеленського, який обіцяв боротися з олігархами, радо об’єднує зусилля із партіями олігархів Коломойського і Ахметова. Сьогодні ‒ у одному місті а завтра ‒ по всій країні?


Володимир Зеленський намагався перед виборами зробити все можливе, щоб наздогнати потяг своєї колишньої слави. Він запропонував провести опитування, яке, на думку політтехнологів з президентського офісу, мало збільшити явку прихильників «Слуг народу» на вибори (І дійсно збільшувало, але насамперед ‒ на Донбасі, де впевненим лідером за всіма соціологічними опитуваннями залишалася партія Медведчука). Всі останні тижні президент фактично працював головним агітатором своєї партії ‒ і на трибуні парламенту під час зачитування традиційного щорічного послання, і у телевізійному ефірі, і під час поїздок по країні. Останньою, до речі, була подорож на Донбас, куди також приїхала майже вся президентська парламентська фракція. Що, звичайно, викликало суперечливі емоції ‒ адже така подорож саме перед місцевими виборами виглядала цинічним піаром на українській трагедії нескінченної війни з Росією. До того ж виборці вже сьогодні розділяють Зеленського і «Слуг», тим більше на тлі постійної критики, якій президент піддає депутатів, міністрів і чиновників. Однак Зеленський без такої критики ‒ не Зеленський, він повинен бути в опозиції, повинен лаяти владу, навіть перебуваючи в президентському кріслі. Хоча така традиційна для популіста поведінка ‒ навряд чи хороший рецепт для перемоги на місцевих виборах. Тому після цього електорального референдуму проблеми главі держави і його оточенню забезпечені. Тим більше, що ці проблеми накопичуються буквально на наших очах. Якщо не було б місцевих виборів, напевне набагато більше місця треба було б приділити тому, як розвивається в Україні ситуація із пандемією, як збільшується кількість хворих, як виникає питання, чи витримає випробування зростанням захворювання українська система охорони здоров’я. І чи витримає випробування можливим новим локдауном українська економіка. Але я впевнений, що до пошуку відповідей на ці непрості питання нам неминуче доведеться повернутися вже у листопаді.

DONATE

Copyright © 2019 HROMADA in San Francisco
All rights reserved