Куди прямуєш, Україно?

З великою зацікавленістю і затамованим подихом спостерігаємо за лавиною новин, які щодня з’являються з України.

Як на конвеєрі, Парламент друкує давно очікувані закони про імпічмент Президента, зняття недоторканності народних депутатів, тощо. Повернення 35 бранців Кремля переповнює радістю і відчуттям справжнього свята всіх небайдужих українців. Молодий професійний уряд “на виріст” вдихає надію, що будуть розумно впровадженні ринкові реформи так необхідні для економічного зростання України.

Одночасно виникає запитання, чи під силу таким молодим людям мудро впровадити ці титанічні зміни, які так потрібні державі. Окрім професіоналізму, велику, а, іноді, визначальну роль в успіху політиків відіграє їх життєвий досвід, вміння приймати мудрі компромісні або некомпромісні рішення. Це час-то здобувається елементарним шляхом “був там і це вже бачив”. Чи зможе цей новий, амбітний, прекрасний на папері уряд, який ще не набив собі достатньо життєвих шишок, втілити в життя важкі, непопулярні реформи і, одночасно, відстояти українську державність від східного ворожого сусіда?

Вагомість життєвого досвіду не можна недооцінити. Згадаймо серпень 2008 року, коли Путін вдерся в Грузію. США тоді були якраз в розпалі президентської кампанії, коли на противагу розсудливому, з великим життєвим досвідом республіканцю Джону Маккейну на політичній арені з'явився молодий високоосвічений демократ Барак Обама. Обидва кандидати виклали свої позиції-реакції на загарбницькі дії Росії. Заява кандидата Обами була нібито взята з підручника по дипломатії, не проголошуючи конкретних різких дій, в той час, як заява Джона Маккейна, який завдяки своєму життєвому досвіду побачив всю сутність путинського режиму – була дієвою, актуальною і такою, яка реально могла стримати експансіоністські амбіції Росії ще тоді, в 2008 році.

Пропоненти молодого “зеленого” уряду України висувають той аргумент, що в Україні не-має людей більш зрілого віку, які не є, тою чи іншою мірою, затьмарені “совєтським” способом мислення. Тому, єдиний шанс для України – це ці молоді, професійні, освічені, хоча і недостатньо випробувані школою “життя” люди. Так, це вагомий аргумент, але згадаємо також досвід Кремнієвої Долини, коли інвестори свідомо шукають в резюме засновників приклади їх невдач. І попередній провал мало не святкують, так як вважають його необхідною цеглиною майбутнього успіху.

Тільки час розсудить правоту цих аргументів і розставить всі крапки над і, але пам’ятаймо, що більшість історичних лідерів, які корінним чином змінювали курс історії, приходили до влади в пізнішому віці. Це б стало чудовою дослідницькою темою для студентів – політологів: дослідження кореляції віку і зрілості політичних лідерів з їхніми історичними досягненнями.

Але повернемося до тих змі-сигналів, які отримуємо з України останнім часом. Окрім зупинення Президентом закону про державне фінансування Пласту і тривожного очікування – що ж саме стоїть за таємничим планом Штанмаєра для Донбасу, – одна остання новина особливо кричить нам вголос і вказує на орієнтири чинного Президента і уряду України. Зовсім недавно було звільнено з посади директора Українсько-го Інституту національної пам'яті Володимира Вятровича, людину, яка зробила гігантські кроки для розповсюдження і відновлення історичної справедливості і честі українського народу. Саме він доклав переконливих зусиль за звільнення України від тоталітарної символіки, відкриття архівів КГБ, світового визнання Голодомору, як злочину проти людства і геноциду українського народу. Пан В'ятрович наполегливо працював над встановленням справедливості щодо воїнів УПА, яких було визнано героями – борцями за незалежність України. Він безкомпромісно і цілеспрямовано проводив кропітку роботу з популяризації української історії і розвінчуванні «совєтських» історичних міфів. Його звільнення, відразу ж після поїздки президента Зеленського до Польщі, шокує і викликає відверте обурення. Чи не є це тривожним сигналом, що Україна готова йти на поступки і компроміси і в історичних питаннях. А це вже питання честі, яку можна втратити лише один раз і потім не відбілити ніякими темпами економічного зростання і добробуту.

Зовсім недавно з'явилася ще одна тривожна ластівка – з під домашнього арешту був звільнений Єфремов, регіонал і соратник Януковича...

Куди прямуєш, Україно? Сподівання на мир і припинення вогню є благородним, гуманним і світлим наміром. Ми, українська діаспора, будемо сподіватися на його реалізацію не ціною гідності українського народу. Будемо бажати і молитися, щоб ці змішані сигнали так і залишились сигналами і новий уряд “на виріст” проявляв мудрість і зрілість в вирішенні українських питань.

Слава Україні!

0 views

DONATE

Copyright © 2019 HROMADA in San Francisco
All rights reserved